Сила обіймів: переваги для вашого здоров’я

 

Повірите ви чи ні, але обійми набагато корисніше, ніж здається на перший погляд. Необхідність обіймів закладається в людині з самих ранніх років життя, коли маленька дитина проситься до батьків на руки, де він відчуває себе захищеним. Обійми в ранньому дитинстві роблять нас здатними любити. Діти, які виросли до 6 років без обіймів, можуть виявитися нездатними потім любити інших. Діти, яких батьки мало обіймали в дитинстві, потім стають більш агресивними, в порівнянні зі своїми однолітками.

Після закінчення років, обіймів потрібно значно менше. Відповідно до досліджень, для того щоб підтримувати нормальний душевний стан, дорослим людям протягом доби потрібно не менше восьми обіймів.

Але чим же так корисні обійми? 
Обійми посилюють вашу імунну систему, підвищується рівень гемоглобіну в крові, стимулюється центральна нервова система.

З'ясувалося, що обійми призводять до збільшення рівня оксітоксіна, гормону, який знімає депресію і відчуття самотності, а також знижує кров'яний тиск, тобто зменшує ризик серцевих захворювань. Що цікаво, у жінок кров'яний тиск знижується від обіймів більшою мірою, ніж у чоловіків. Самі обійми жінки і чоловіки сприймають однаково: це, швидше, ознака любові і захищеності.

Спостереження показують, що європейці торкаються один до одного значно частіше, ніж американці: 1000 до 20 разів на день. Це свідчить про більшої емоційності і відкритості європейців.

Однак, не варто забувати, що у кожного є своя особиста зона, перетин якої може доставити людині незручності. Так що не варто зловживати цими ліками, особливо, з малознайомими людьми.

 

 

Як підвищити продуктивність

праці?

За рівнем керованості фактори підвищення продуктивності праці можна поділити на дві групи:

- ті, якими може керувати господарюючий суб'єкт (управлін­ня, організація, трудові відносини, кваліфікація і мотивація пер­соналу, техніка і технологія, умови праці, інновації тощо);

- ті, що знаходяться поза сферою керування господарюючого суб'єкта (політичне становище в країні і в світі, рівень розвитку ринкових відносин, конкуренція, науково-технічний прогрес, за­гальний рівень економічного розвитку, якість і кількість економі­чно активного населення країни, культура, моральність, соціальні цінності, наявність природних багатств, розвиток інфраструкту­ри тощо).

Оскільки праця є процесом взаємодії робочої сили із засобами виробництва, фактори зростання продуктивності праці за змістом можна поділити на три групи:

1) соціально-економічні, що визначають якість використовува­ної робочої сили;

2) мтеріально-технічні, що визначають якість засобів виробництва;

3) організаційно-економічні, що визначають якість поєднання робочої сили із засобами виробництва.

До групи соціально-економічних факторів зростання продуктив­ності праці належать всі фактори, що спричиняють покращання якості робочої сили. Це насамперед такі характеристики праців­ників, як рівень кваліфікації та професійних знань, умінь, нави­чок; компетентність, відповідальність; здоров'я та розумові здіб­ності; професійна придатність, адаптованість, інноваційність та професійна мобільність, моральність, дисциплінованість, мотивованість (здатність реагувати на зовнішні стимули) і мотивація (внутрішнє бажання якісно виконувати роботу). До цієї групи фак­торів відносять також характеристики трудових колективів, такі як трудова активність, творча ініціатива, соціально-психологічний клімат, система ціннісних орієнтацій.

До групи матеріально-технічних факторів зростання продук­тивності праці належать всі напрямки прогресивних змін у техніці й технології виробництва, а саме: модернізація обладнання; вико­ристання нової продуктивнішої техніки; підвищення рівня меха­нізації і автоматизації виробництва; впровадження нових прогре­сивних технологій; використання нових ефективніших видів си­ровини, матеріалів, енергії тощо.

До групи організаційно-економічних факторів зростання про­дуктивності праці належать прогресивні зміни в організації праці, виробництва та управління. До них входять: вдосконалення струк­тури апарату управління та систем управління виробництвом,

повсюдне впровадження та розвиток автоматизованих систем управління; покращання матеріальної, технічної і кадрової підго­товки виробництва, вдосконалення організації виробничих та до­поміжних підрозділів; вдосконалення поділу та кооперації праці, розширення сфери суміщення професій і функцій, впровадження передових методів та прийомів праці, вдосконалення організації та обслуговування робочих місць, впровадження прогресивних норм і нормативів праці; покращання умов праці та відпочинку, вдосконалення систем матеріального стимулювання.

За сферою виникнення і дії фактори зростання продуктивності праці поділяються:

•  на внутрішньовиробничі — ті, що виникають і діють безпо­середньо на рівні підприємства чи організації;

•  галузеві і міжгалузеві, що пов'язані з можливістю покращан­ня кооперативних зв'язків, концентрації і комбінування виробниц­тва, освоєння нових технологій і виробництв на рівні всієї галузі або кількох суміжних галузей народного господарства;

•  регіональні — це фактори підвищення продуктивності праці, характерні для даного регіону (наприклад, створення вільної еко­номічної зони);

•  загальнодержавні — це такі фактори, які спричиняють підвищення продуктивності праці в усій країні (наприклад, зміцнення здоров'я і підвищення освітнього рівня населення, раціональне ви­користання трудового потенціалу тощо).

Резерви зростання продуктивності праці — це такі можли­вості її підвищення, які вже виявлені, але з різних причин поки що не використані. Резерви використовуються і знову виникають під впливом науково-технічного прогресу. Кількісно резерви мож­на визначити як різницю між максимально можливим і реально досягнутим рівнем продуктивності праці в конкретний момент часу. Таким чином, використання резервів зростання продуктив­ності праці — це процес перетворення можливого у дійсне.

Оскільки резерв — це фактично відрізок фактора, можливий для використання в конкретний момент часу, то резерви зростан­ня продуктивності праці класифікують так само, як і фактори. Ос­новне значення для економіста і менеджера має класифікація внутрішньовиробничих резервів і факторів за змістом, оскільки вона безпосередньо допомагає виявити можливості підвищення продуктивності праці на конкретному підприємстві.

Так само, як і фактори, резерви зростання продуктивності праці за змістом поділяються на три групи:

•   соціально економічні, що визначають можливості підвищен­ня якості використовуваної робочої сили;

•   матеріально-технічні, що визначають можливості застосування ефективніших засобів виробництва;

•    організаційноекономічні, що визначають можливості вдос­коналення поєднання робочої сили із засобами виробництва.

 

Для найповнішого використання резервів зростання продуктив­ності праці на підприємствах розробляються програми управлін­ня продуктивністю, в яких зазначаються види резервів, конкретні терміни і заходи по їх реалізації, плануються витрати на ці заходи і очікуваний економічний ефект від їх впровадження, признача­ються відповідальні виконавці.